Польські магнати зайняли українські землі, розбудувались і укріпились. Корінне населення опинилось у великій залежності від загарбників. Та народ не корився. Бунти та повстання відбувались одне за другим. Козаки, що збігались на Січ, гуртувались, вибирали свого гетьмана, очолювали повстання і разом із селянами палили польські маєтки. На втихомирення повсталих король Польщі, Сигизмунд, відправив на Україну коронного гетьмана Жолківського із загонами найманих воїнів з Німеччини та Франції. Розпочались безперервні бойові сутички і криваві розправи з бунтівниками. Цього було замало. У Польщі зібрали сейм і вирішили на Україні зводити фортеці, в яких розмістили загони військ для охорони кордонів. Із Франції запросили інженера по спорудженню фортець, Гійома Боплана. Йому виділили загін і пообіцяли велику оплату.
Інженер Боплан прибув до Києва у 1630 році, поступив у розпорядження коронного гетьмана Конец-польського. Він супроводжував гетьмана у всіх його походах і війнах. Боплан із групою запоріжських козаків пропливли по усьому Дніпрі, пройшли тринадцять порогів, побували на Низу, дійшли до турецької фортеці Очакова у гирлі Дніпра. Французьський інженер залишив нащадкам цікаві описи дніпровських порогів і островів, а також описи фауни і життя козаків.
Перший дніпровський поріг називався «Кодак». Гетьман Конецпольський запропонував біля нього ставити фортецю, щоб не допустити втечі невдоволених на Січ. Інженер Боплан зробив креслення і розрахунки. Наймане військо прибуло та виконало роботи по спорудженню укріплення. У 1635 році фортеця «Кодак» уже стояла на скелястому березі Дніпра. У середині розміщалась залога французьських військ. Гармати стояли у бійницях на високих стінах. Шлях на Січ було перекрито.
Січовики на Хортиці задумали зруйнувати фортецю. Вони вибрали гетьманом Івана Сулиму, який узявся за цю справу. Та для цього потрібно мати військо і зброю. Пів року козаки виготовляли для морського походу човни, які називались «чайки».
Від острова Хортиця козацькі чайки рушили вниз по Дніпру до Очакова, турецької фортеці у гирлі Дніпра. У плавнях сховались у очеретах. Гетьман Іван Сулима послав гурт козаків на островки з лісом, рубати дерева. Стовбури в’язали у плоти і гнали до гирла Дніпра. Тут турецька охорона перетинала русло металевими ланцюгами, щоб не пускати козаків у море. Дочекавшись ночі, козаки гнали плоти на ланцюги.
Ланцюги розривались. За ними у прорив проходили «чайки». Із фортеці били із гармат, та козаки уже були у морі.
По водах Чорного моря козаки добирались до гирла ріки Дунаю. Землі на обох берегах підкорила Туреччина і поставила для охорони кріпості. Січовики захоплювали фортеці, охорону вирізали, забирали зброю. Повертаючись назад, обходили півострів Крим з півдня і через Керченську протоку запливали у Азовське море. У гирлі ріки Дон стояла турецька фортеця Азов, яку охороняли яничари. Іван Сулима із попередніх походів знав, що тут тримають найбільше невільників, яких татари набирали із південних земель Московії. Азовські мурзи та беї жили у великих розкошах та мали чисельні скрині із східним золотом. Козацькі чайки оточили Азов з моря. Розвідка проникла до середини укріплення, а вночі відкрила браму. Козаки вирізали яничар. Усі скарби зносили на судна, а невільників відпустили. Полонені з України на човнах перетнули море, зайшли у гирло ріки Молочної, яка текла по степах. У верхів’ї Молочної висадились, віднайшли ріку, що впадала у Дніпро і рушили далі.
Сулима послав козаків оглянути навколишні ногайські степи. Тут вигулювались великі отари і табуни різної худоби. Козаки відділили частину і погнали до Дніпра.
Козацькі чайки, навантажені зброєю та азовським багатством, рушили через море до гирла Молочної ріки. Майже місяць гнали судна уверх проти течії. У верхів’ї Молочної витягли чайки на сушу і потягли волоком до річки Конки, що впадала до Дніпра. Прибувши на Хортицю, гетьман Сулима скликав «коло» (рада козаків). Козаки вирішили одностайно: рушати на «Кодак». По Україні пішли «глашатаї», скликаючи козаків на Січ. По суходолу, через Дике поле, потяглися на Січ збіглі селяни, яких називали «самовільні».
Іван Сулима з невеликим загоном козаків побував під Кодаком. Фортеця стояла над Дніпром на високій скелі. У фортечних стінах, складених із колод, прорізані віконця-бійниці для стрільців. По кутах на високих вежах стояли гармати. Стіни підпирали земляні мури, за якими проходили широкі рови з водою. Висока брама виходила у степ. Двісті воїнів, найманців із Німеччини під управою француза Маріана, охороняли фортецю. Це була неприступна твердиня.
Козацький гетьман Іван Сулима знався на штурмах фортець. І цього разу він розробив геніальний план. Своє військо він розбив на три частини. У кожній частині було своє окреме завдання. Перший загін прибув заздалегідь. Неподалік від фортеці, козаки нарізали верболозу та нав’язали в’язанок із хмизу. Вночі загатили хмизом фортечні рови, щоб створити переправу. Другий загін по канатах видерся на стіну та заскочив до середини. Охорону на стінах і біля брами вирізали. Браму відкрили. Третій загін уже стояв під брамою і чекав. Цей загін складали січовики, що багато років перебували на Січі. Це були вправні та люті воїни, що при собі постійно носили шаблі та татарські ножі. Січовики всередині посікли охорону. Козацька «січа» означала «різня». На завершен-ня козаки запалили внутрішні забудови. Із фортеці забрали гармати та гвинтівки. Іван Сулима за одну ніч зруйнував Кодак, а його самого згубила горілка.
