Стародавня приказка: «Слово – не горобець…» мала б слугувати людству на шляху до злагоди і добра. Та нажаль багатство мови кількістю синонімів слів, без чіткого визначення їх практичного застосування, веде до протилежного: розбрату, занепаду моралі і розбещеності, деградації суспільства. Та за вікном – ХХІ століття, століття нових вимог, нових цінностей. Скарби історії українського народу дають нам вірний курс у майбутнє. І головними нашими здобутками є любов і кохання.
Працюючи у Службі маркетингу Державного Підприємства Виробниче Об’єднання «Карпати», об’їздив всю Україну у постійному спілкуванні з людьми. І дійшов висновку, що вся суть протиріч саме у материнській мові, розмові матері із дітьми, що народжені від кохання. Нажаль не всі діти в Україні – від кохання. Бо кохання – це інтимні стосунки з любимою, оповиті ніжністю та трепотом спілкування з володаркою очей, що запали в душу з першого погляду на все життя. Та проблема в тім, що виховані матерями діти у часи буремних змагань, здебільшого без батьків, так і не змогли привнести в наш вік мужність і силу своїх батьків, їх слова. І ця проблема значно ширша питань двомовності. М’яка українська мова, мова споконвічних захисників своїх кордонів, привнесла в українські словники слово «кохатися», яке за брутальністю не поступається російському матірному аналогу, нівелюючи високість почуттів, прихованих за словом «кохання». Виховувати ж вмінню кохати треба з пелюшок. А для цього дитина б ніколи не мала б чути сварок між батьками. А це можливе лише за умов суцільних компромісів між батьками. Та компроміс можливий лише між рівними. Українська мова ж звеличує жінку-матір. Поклоніння перед її муками народження на світ нової людини возвеличено численними статуями Діві Марії на заході України. Російська мова, мова переможців, стратегів та розбудовників держави, занадто високо піднесла статус чоловіка. Отож потрібен симбіоз мов, органічне поєднання двох величних мов у єдину Державну Українську Мову, яка б дала Світу взірець сімейного порозуміння та батьківського виховання наступних поколінь прикладом взаємного шанування, любові і поваги.
Підставою для даного висновку стали численні спілкування з вихідцями Карпатських гір, для яких кохання чітко асоціюється із інтимним життям з любимою. Може саме тому стійко тримається протистояння між заходом і сходом в Україні, через розмитість понять в тлумачних словниках української мови.
Світом править любов. А «кохання» – краще ?! Може це слово – абсурд поневоленої людини, яка не в силах визначити, кого любить більше: матір, яка його народила, чи матір своїх дітей. Та кохання є рушієм і гарантом щасливого руху вперед. Набуття сексуального досвіду не завжди сповнене коханням. Життя більшості посилає випадковість зустрічі з коханням, яке вінчається шлюбом. Та довговічність шлюбу не завжди вимірюється часом життя. Із введенням інституту цивільного шлюбу почастішали розлучення. За першим коханням настає друге, третє… Та в пам’яті багатьох живе згадка про вищу радість першого кохання. Що змушує нас шукати родинність душ в коханні, в шлюбах? Неусвідомлення обома партнерами самої суті душі. Душа теж матеріальна, хоч її не можна виміряти. Це особлива форма руху крові в мозку людини, вищої самоорганізованої системи людського організму, що відображує гармонію самосвідомості, гармонію любові. То ж, усвідомивши це, боріться за кохання! Що ж таке кохання? Це радість відкриття, радість розмноження, радість інтимного спілкування зі своєю статевою протилежністю. «Да здравствует любовь!» – співають російські хлопці, що тільки-но залишили школу. «Хай живе кохання!» – мають підтримати їх освічені Знанням українці. Та чи рівні ми в любові, в житті? Святі отці стверджують: «Бог створив нерівними чоловіка і жінку, бо та в муках народжує дитину, в той час, як від її зачаття задоволення отримує чоловік». То чи можуть закохані зрівнятися? Адже, доклавши працю, використавши досвід людства, чоловік може дати коханій вищу насолоду зачаття дитини. «Спільні» пологи можуть дати чоловікові відчути всю повноту радості народження на світ нової істоти, особистості.
Хто керує нами в пошуках кохання і рідної душі? Доля? Але ж кожний з нас із випадковостей життя, в силу неусвідомленої необхідності, виводить власні закономірності. Не знаючи законів випадковостей, сам, на їх підставі, будує власну долю, творить своє щастя. Щастя ж у взаєморозумінні, розумінні кожним проблем і турбот коханої людини, у взаємоповазі її почуттів, в гармонії, в музиці кохання, музиці любові. Так вчимося ж слухати музику, музику розмови, музику страждань, музику праці, музику вічності. Бо вічність – в любові. Так йдемо ж до вічності спілкуючись. Чия ж мова краща? Та, яка дозволяє вільно, без перешкод різних трактувань слів і понять, спілкуватися і слухати. Так навчимося ж слухати і розуміти кожного, а отже спочатку треба навчитися слухати себе, своє серце, свою совість!
