Які асоціації викликає у вас слово вождь? Вкритий барвистим татуюванням тубілець в головному уборі з орлиних пір’їв, ватаг войовничих індіанців-апачів. Зовсім інша справа, коли кажуть: вождь революції. Одразу уявляється Ленін верхи на панцирнику, Великий Мао або бородатий Фідель. Адже завдяки усталеним стереотипам, розмальований дикун, якось зовсім не в’яжеться в нашій свідомості з образом вождя революції. Тимчасом, само поняття вождь завдячує своєю появою революційним змінам, що відбулися в людському суспільстві в епоху неоліту.
За твердженням вчених, в прадавні часи, у первісних людей, спочатку не було розподілу чоловіків і жінок на окремі родини. Отже жінка могла вступати в статевий зв'язок з різними чоловіками. Як наслідок, людина знала лише свою матір і гадки не мала хто її батько. Навіть тямки такої, як батько, тоді ще не існувало, оскільки в уявленнях людини того часу, зачаття дитини ніяк не було пов'язане зі стосунками між чоловіком і жінкою – дитина з’являлась в материнському лоні завдяки волевиявленню духів. Такий стан речей призвів до обожнення жінки та виникнення матріархату.
Починаючи з VIII тисячоліття до н. е. відбувається перехід від збиральництва і мисливства до відтворюючого типу ведення господарства. Виникають землеробство та скотарство, удосконалюються знаряддя праці, розвиваються ремесла. Зростає значення чоловічої праці й відповідно посилюється роль чоловіка в суспільстві. На зміну матріархату поступово приходить патріархат. В цей час по всьому світу відбувається низка маленьких (в межах окремо взятої людської спільноти) революцій, коли голова мисливців-добувачів виводить чоловіків з-під влади жінок і стає володарем всього племені, тобто вождем.
Якраз про одну з таких революцій і піде мова. Пропоную вашій увазі власне, суто гіпотетичне бачення тогочасних подій. Перед вами історія первісної революції. Розповідь про першого в світі вождя.
Дерево слабкіше за кремінь. Лезо ножа, хижим іклом, вгризається в деревину, відкушує від неї смужку за смужкою. Запашна, жовта стружка встеляє землю біля ніг різьбяра. В його вправних руках сосновий сучок довжиною з долоню поволі набуває нової форми. Широкі стегна, пишні, налиті, трохи обвислі груди, великий округлий живіт. Володарка воріт, що ведуть у світ духів, берегиня роду, Богиня-Мати – першоджерело всього сущого, і в той же час мама, матуся, найрідніша в світі людина – одне слово жінка. Єдина в багатьох іпостасях, незважаючи на зовнішню схожість, вона назавжди залишиться загадкою для чоловіка. Наявність в неї між ногами проріхи в перетинці, що розділяє цей світ і світ духів, вивищує жінку над чоловіком і огортає її завісою містичної таїни, зазирнути за котру годі навіть йому – Ікластому Вепру.
Постеливши на прихопленому першими приморозками моріжку теплу оленячу шкуру, Ікластий Вепр сидів на березі річки. Знічев’я вистругував з дерева статуетку й розмірковував про жінок.
– Цікаво, як вони там, без нас? Чи змогли зібрати врожай? Дари землі єдина можливість жінок дожити сяк-так до весни, адже більше нікому вийти на полювання й зробити запаси м’яса на зиму. А, що коли ні? Покинуті чоловіками напризволяще, не впорались самотужки з врожаєм, не встигли заготовити дров і тепер з жахом чекають настання зими. Взимку, позбавлене засобів існування жіноцтво приречене на смерть. Всі до одної вимруть від холоду й голоду й тіла їхні стануть поживою звірів.
Ікластий Вепр, аж здригнувся уявивши, як вовки шматують задубілий від морозу труп його неньки. Сумніви гризли йому душу.
– Чи правильно він вчинив?
Зараз, коли минула ейфорія від неждано здобутої свободи й відчуття абсолютної влади стало не таким гострим, власні дії почали здаватися Ікластому Вепру протиприродними.
Розділити рід, все одно що розітнути навпіл людину. Хіба зможуть дві половинки існувати окремо? Або, якщо стулити до купи частини двох різних людей, то чи зростуться? Тоді що спонукало його до безглуздого вчинку? Заради чого пішов він на злам одвічних законів? Невже лише заради можливості злягатися з жінкою коли заманеться?
Ікластий Вепр добре пам’ятав свою першу близькість з жінкою. В житті кожної людини існують моменти, що ніби зарубки на кам’яній скрижалі, запам’ятовуються назавжди. День, коли Ікластий Вепр вперше спізнав насолоду від злиття двох тіл, був якраз з таких випадків.
* * *
Лук напружений, руки напружені, серце напружене. Чорна Пляма старанно цілився в вепра. Підстрелити таку здобич з лука непросто. Тварину захищає товстий панцир зі шкури, сала та м’язів. Стрілою його не проткнути. Тут треба бити безпомилково – в око, а ще краще у вухо.
Не підозрюючи про небезпеку, великий чорний сікач підривав коріння розлогого дуба. Голосно плямкаючи ласував стиглими жолудями й знайденими в землі личинками і хробаками. Від вигляду його довгих, вигнутих іклів Чорній Плямі робилося лячно. Він живо собі уявляв, як гострі немов ножі ікла патрають йому живіт і кабан в пориві шаленої люті розкидає нутрощі по окрузі. Нарешті хлопцеві вдалося приборкати страх і наважитися на постріл.
Дзенькнула тятива, цвьохнула в повітрі стріла й кістяне жало встромилось в щетинисту холку. Чорна Пляма зрозумів, що промахнувся. Його постріл, не завдавши великої шкоди, лише розлютив звіра. Вгледівши ворога, що ховався за колючим кущем шипшини, той кинувся на Чорну Пляму. Порятунок був зовсім поруч, варто було заскочити на найближче дерево, але мисливець не збиравсь відступати. Гострий кремнієвий наконечник, насаджений на довгу жердину, зустрів сікача на півдорозі. Ратище затріщало і вигнулося дугою, але витримало зіткнення з важкою тушею. Широке кам’яне лезо глибоко ввійшло звірові в груди. Зібравшись з силами, Чорна Пляма натужився й здибивши вепра завалив його на спину. Кабан хвицався і верещав так, що Чорній Плямі заклало у вухах, проте він, усім тілом налягаючи на держак списа, міцно тримав свою здобич. Поступово відчайдушний вереск тварини змінився передсмертними хрипами, по її тілу пройшлася судома й вона замовкла назавжди.
