Най живуть штрихи твої, майстре,
бродячого майстра.
Тебе не конфіскують… Я по рамена
секвестрований
в голубій грозі.
Лікування грязями ніколи не мав страх,
Та лікуюся світом не раз, а по кілька разів.
Що знаю в розіп’ятих струмках… нерозумну раду
Лаконічне небо… Скров’янілий сорочки рукав.
Як град капусту скалічу, а таке знано градом
І до чого його темперамент, то вдача стійка.
Планерую понад світом, неначе листочок з ільма
Кора, кориченька так,
Буденна ільмова кора.
Мариністка – береза.
То най буду березою… Не дендрарним
підстриженим
дивом.
На рабатках долі. Вона не собачкам сквер.
То я згоден на ваш справедливий секвестр.