ДІЙОВІ ОСОБИ
Консул Бернік.[1]
Бетті Бернік, його дружина.
Улаф, їхній син, 13 років.
Марта Бернік, сестра консула.
Йоган Теннесен, молодший брат Бетті Бернік.
Лона Гессель, старша зведена сестра Бетті.
Гільмар Теннесен, двоюрідний брат Бетті.
Ад'юнкт Рерлун.
Руммель, комерсант.
Вігелан, Санстад – купці.
Діна Дорф, молода дівчина, що живе в домі консула Берніка.
Крап, управитель консула Берніка.
Еуне, суднобудівник.
Фру Руммель, дружина комерсанта Руммеля.
Гільда, її дочка.
Фру Голт, дружина поштмейстера.
Hетта, її дочка.
Фру Люнге, дружина лікаря.
Городяни та інші місцеві жителі, іноземні моряки, пасажири з пароплава та ін.
Дія відбувається в домі консула Берніка, в невеличкому норвезькому приморському місті.
Простора зала, що виходить в сад біля будинку консула Берніка. На авансцені ліворуч двері до кабінету консула. Далі в тій же стіні інші двері. У стіні праворуч посередині двійчасті вхідні двері. Задня стіна майже вся з дзеркального скла, з такими ж дверима, розчиненими на широку терасу; над терасою тент. Сходи з тераси ведуть у садок, обгороджений залізними ґратами, з хвірткою на вулицю По той бік вулиці тягнуться дерев'яні будиночки, пофарбовані у світлі тони. Літо. Теплий сонячний день. По вулиці проходять люди, дехто спиняється, щоб побалакати. В молочній на розі йде жвава торгівля.
У залі навколо столу сидять і шиють дами. У центрі Бетті Бернік, ліворуч від неї фру Голт з дочкою, далі фру Руммель з дочкою. Праворуч від Бетті фру Люнге, Марта Бернік і Діна Дорф. Усі дами зайняті шиттям. На столі купи розкроєної, напівпошитої білизни та іншого одягу. В глибині сцени, читаючи вголос книжку з золотим обрізом, сидить Рерлун за окремим столиком, на якому стоять два горщики квітів і склянка з цукровою водою. До глядачів долітають тільки окремі слова. У садку бігає з луком Улаф, націлюється, стріляє.
Трохи згодом з правого боку виходить, обережно ступаючи, суднобудівник Еуне. Його поява трохи відвертає увагу дам від читання. Бетті киває йому, вказуючи на двері до кабінету. Еуне несміливо прямує туди, стиха стукає, чекає, стукає знов. З кабінету виходить Крап, тримаючи в руці капелюх і під пахвою купу паперів.
Крап. А, це ви стукали?
Еуне. Консул присилав по мене.
Крап. Так, але зараз він зайнятий і доручив мені…
Еуне. Вам? Я б волів…
Крап…доручив мені передати вам: треба припинити оці ваші суботні бесіди з робітниками.
Еуне. Справді? Але ж я вважав, що маю право користатися своїм дозвіллям…
Крап. Вам не слід користатися своїм дозвіллям для того, щоб робити людей непридатними в робочий час. Минулої суботи ви говорили робітникам, ніби нові машини і способи праці на верфі дуже їм шкодять. Навіщо ви це робите?
Еуне. Я роблю це, щоб зміцнити суспільство.
Крап. Дивна річ! А консул каже, що це призводить до розкладу суспільства.
Еуне. Моє суспільство – не те, що суспільство консула, пане управитель. Як старшина робітничої спілки, я…
Крап. Перш за все ви старшина верфі консула Берніка. Перш за все ви повинні виконувати свої обов'язки перед суспільством, яке має назву «Фірма Бернік», бо воно всіх нас годує. Ось що вам хотів сказати консул.
Еуне. Консул не сказав би мені цього так, пане управитель, але я розумію, кому цим завдячую. Це все клятий американець, отой, що ремонтується у нас у доку. Ця публіка хоче, щоб у нас робота йшла, як там, у них, а це…
Крап. Гаразд, гаразд, ніколи мені розводитися з вами. Тепер ви знаєте думку консула – і край. Можете повертатися на верф, мабуть, ви там потрібні, я сам буду незабаром. Прошу вибачення у дам. (Уклоняється і виходить через садок.)
Суднобудівник Еуне тихо виходить направо. Рерлун, що продовжував читати під час попередньої розмови, яка проходила напівголосно, тепер одразу ж закінчує читання і з шумом закриває книжку.
Рерлун. Отже, мої ласкаві слухачки, оце й кінець.
Фру Руммель. Ах, яке повчальне оповідання!
Фру Голт. І яке високоморальне!
Бетті. Така книга примушує замислитись.
Рерлун. О, безумовно. Вона являє благодійний контраст з тим, чим нас, на жаль, кожного дня частують у газетах і журналах. Що, по суті, криється під отою мішурою і показною розкішшю, якими хизуються великі суспільні центри? Порожнеча й гнилизна, якщо можна так висловитись. Відсутність міцних моральних підвалин!.. Одне слово, ці великі сучасні центри не що інше, як гроби поваплені.
Фру Голт. Так, це свята правда.
Фру Руммель. Та ось, взяти хоча б екіпаж американського судна, яке зараз стоїть у нас…
Рерлун. Ну, про такі покидьки людства я й говорити не буду. Але навіть у вищих колах – що там діється? Скрізь сумнів, смута, душевний розбрат, розхитаність усіх основ. А як там підірване сімейне життя! Яке зухвале прагнення підкопатися під найсвятіші істини!
Діна (не підводячи очей від роботи). Але хіба ж там не здійснюються і величні діла?
Рерлун. Величні діла? Я не розумію…
Фру Голт (здивовано). Що це ти, Діно, бог з тобою!
Фру Руммель (одночасно). Та як же це можна, Діно?…
Рерлун. Не думаю, щоб це було добре, якби в нас завелися подібні діла! Ні, вознесемо хвалу Господу, що в нас усе є, як воно є. Звичайно, і в нас, на жаль, поміж пшениці зростають плевели, але ми, у всякому разі, намагаємось виполювати їх в міру наших сил. Треба підтримувати чистоту суспільства, шановні мої добродійки; треба оберігати суспільство від усього того, не перевіреного досвідом, що хоче нам нав'язати нетерпляча доба.
