Для багатьох відкриття простого факту, що чорне й біле – всього лише слова, а зовсім не протилежні об'єкти в моралі, етиці й буденності, – величезна цінність, покликана підтвердити їхню велемудрість.
Так дитина хвалиться матері пійманою жужелицею, у якій для малої втілена вся краса світобудови, і викликає в найкращому разі поблажливу посмішку.
Розпечене до білого залізо, торкаючись зіниць, дарує вічну чорноту.
Із чорних хмар падає білий сніг.
Тіні личить темне, а імені – світле, хоч буває й навпаки.
Ну і що? Ви хочете сказати мені, що тут криється якась таємниця?
Із записів Нихона Сивочола
Рип-рип-рип-рип, рип-рип-рип-рип…
Гарний початок великого шляху.
Стратег Герман пройшовся з кутка в куток, спритно підхопивши зі столу кубок з вином. Нові бежевого кольору ботфорти при ходьбі ледь порипували в такт крокам. Так, звісно, Заповіт велів лицарям Ранкової Зорі берегти білими честь, помисли, одяг та взуття. Проте на час квесту дозволялися винятки. Надто вже гарний подарунок стрільцям Чорного Аспіда – білосніжні постаті на обвугленій і вкритій попелом землі навколо Цитаделі. У цьому разі Заповіт лише м'яко рекомендував «по можливості, світлі тони», але не наполягав категорично.
Молодий стратег дотримувався рекомендацій: бежеві ботфорти, вершково-кремові лосини, новомодний, завужений у талії камзол із блідо-блакитного сукна, два ряди срібних ґудзиків… Втім, у змінному гардеробі було вбрання й темніших барв. Командор зобов'язаний передбачити все, нехай навіть подібний дріб'язок і не належить до сфери стратегії чи тактики. Пригадується, гранд-професор Люгель Двоголовий з кафедри фунстрату повсякчас повторював на лекціях: «Перемога починається не з флангового прориву кавалерії, а із запасних гетрів у багажі барабанщика!»
Герман мимоволі посміхнувся, згадавши старого з його афоризмами, але одразу потамував усмішку.
Не місце й не час.
Хвилину-дві він вивчав барельєф над каміном. На відміну від незграбних полотен, розвішаних у готелі на кожному кроці, барельєф був зроблений надзвичайно майстерно. Не те що мазанина найманих живописців-батальєрів! Одухотворені обличчя лицарів, що тнули мерзенних слуг Чорного Аспіда сталлю й чарами, здавалося, світилися зсередини. Начебто Світло, якому вони служили, наповнило душі до країв і тепер вихлюпувалося назовні.
Відблиски полум'я каміна?
Чи тут не обійшлося без дещиці мани?
Сам Герман, не будучи магом, цього визначити не міг, а відволікати Кристофера заради такої дурниці вважав безглуздим і нетактовним.
Він ковтнув емурійського мускату, оцінив витонченість букета й неквапно обернувся. Чіпким поглядом окинув Білу залу й вірних соратників, немов оцінював військо та диспозицію перед майбутнім боєм. Яскраво горіли свічки в шандалах і канделябрах – під стелею, на стінах, на ломберному столику в центрі. Наближалася північ, але тут полум'я не залишало місця пітьмі, виганяючи її з найвіддаленіших закутків. Символічно. У присутності тих, хто тут зібрався, так само, як і в їхніх серцях, можливий тільки найчистіший, найяскравіший, найжиттєдайніший вогонь, без найменших домішок диму чи кіптяви.
Пафос? Звісно.
Але пафос – це страждання людини під дією сильної пристрасті.
А серед нас нема тих, хто сміється зі страждань і зневажає пристрасть.
Склад квесторів і справді був доволі вдалий. Герман не полінувався ознайомитися з архівами Ордену і з задоволенням переконався: його загін унікальний. У високосний похід до Цитаделі вирушали благородні майстри меча, бойові маги й волхви-піклувальники; часом – вправні мисливці та слідопити, що вирішили присвятити себе ідеалам Рівноваги. Але досі не бувало випадку, щоб квест очолив випускник факультету фундаментальної стратегії, який з відзнакою закінчив магістратуру університету в Браваллі! І ніколи ще під орудою дипломованого стратега-універсала не збиралося воїнство таких виняткових чеснот.
Ось, приміром, Кристофер Форзац. Стоїть біля вікна спиною до всіх, у незмінній сірій хламиді, схожий на велетенську свічку, увінчану світлим полум'ям чуприни. Налаштовує кришталеву кулю-обсервер, що лежить на підвіконні. Обличчя Кріса не видно, але запевне він беззвучно ворушить губами, бурмочучи закляття. Він часто ворушить губами, навіть коли не чаклує, а просто задумається. Тонкі пальці музиканта ласкаво погладжують кулю, наче кошеня. Волхв-піклувальник? Віщун-люміносернер? Бери вище! У його віці – вправний некромант-вербувальник, рік тому блискуче захистив дисертат, залюбки склав кандидатський практикум з розверзання могил! І попри це – переконаний прихильник Ранкової Зорі. Ну скажіть, коли і де некрот боровся проти Зорі Вечірньої?
– Германе, пора! Я готовий!
– Ти завжди готовий, Джеймсе. Не поспішай, настане і твій час…
Молодший нащадок древнього, хоча й зубожілого роду, геніальний боєць, найкращий учень маестро Франтішка Челліні – Джеймс Рівердейл вписувався в загін, як віртуоз-скрипаль у камерний оркестр. Саме на таких людях і тримається Рівновага. Із Джеймсом стратег близько зійшовся ще під час вступних випробувань і тепер несказанно радів блискучому союзникові. Радість – це добре. Радість – запорука перемоги. «Бо радість надихає на подвиги, додає сили та відваги, ведучи прямісінько до катастрофи задумів Чорного Аспіда», – сказано в Заповіті.
