Снігова хуртовина заполонила і без неї крижаний Анкорідж, столицю штату Аляска. Людей цього міста хуртовиною не злякати, вони ходили вулицями звертаючи увагу на святкові прикраси вітрин магазинів, вікон будинків та зовнішній вигляд городян. На центральній площі веселощі били струмком, дорослі спілкувалися між собою, фотографуючи своїх дітей, які бігали граючись у сніжки. Почуття свята не оминуло і провідну популярну подкаст про правду, що приховано від людей – Джуді Вільямс. Дівчина, райдужна зачіска якої завжди відзеркалювала свято, проводила цей вечір у своїй квартирі, дивлячись із вікна на місто. Дуже зручно, що робочий стіл був біля великого вікна, яке дівчина прикрасила світлодіодною стрічкою. У всіх за вікнами свято, але Джуді має працювати, записувати останній подкаст року, що минає. Дівчина сиділа за ноутбуком з келихом червоного вина, у святковому червоному светрі зі сніжинками, і писала текст, промовляючи його.
– Ласкаво просимо до спеціального випуску «Judy's Truth Wave», Новий рік у всіх на носі, значить час зануритися в атмосферу свята! У мене є светр зі сніжинками, невелика ялинка, багато гірлянд, світлодіодних стрічок, мандарини та пляшка вина, а значить Джуді до свята готова! – Дівчина трохи випила вина, і продовжила. – Діти за вікном, бігають і грають у сніжки, я теж грала а ще дуже любила хованки…
[Околиці Анкориджа. 2022.]
У ніч перед Різдвом вся сім'я Вільямсів, їхні близькі друзі, зібралися в заміському будинку. Дорослі обговорювали прийдешнє свято, а діти веселилися біля каміна. Найактивнішою з дітей була біловолоса дівчинка, яка із задоволенням грала в догонялки.
– Я тебе спіймаю! – скрикнула вона.
– Врятуй мене, допоможи! Хлопчик, що біжить, розреготався. – Джуді хоче мене зловити, чому я!
– Бо я тебе вже спіймала! Схопивши його за руку, черга ловця перейшла до хлопчика. – Ти ловець, Нікі!
– Я бігаю, може, краще сховатися, тут великий будинок? – запропонувала ще одна дівчина в яскравому оленячому светрі.
– В хованки з кротом, – сказав другий хлопчик, на якому був лише капелюх з помпоном від святкового вбрання. – Нікі ловець!
– Палички зараз принесу. Третій хлопчик поспішив обзавестися обов'язковим атрибутом гри – паличками різної довжини.
– Нікі тримай, – палички вже були у вожатого.
– Перша тягне моя сестра, Вікі! – дівчинка в светрі з оленями підійшла до брата, і витягла одразу ж коротку паличку, але для решти це була таємниця.
– Моя черга! – Джуді витягла довгу.
– Тепер я, – Мартіну також дісталася довга, і він відійшов ліворуч.
– Мене забули!
– Карле, давай тягни! – Карл витягнув одну паличку, залишивши три в руці вожатого Нікі, залишився лише Джейкоб, якому також дісталася довга.
– Я рахую до п'ятдесяти, ви ховаєтесь! – сказав Нік підходячи до стіни каміна, а діти вже почали розбігатися по сторонах будинку: Карл сховався у ванні за дверима, що відчиняється всередину, Мартін сховався під старим столом на другому поверсі, попередньо змовившись з Вікі, щоб та підперла його стільцем, а сама Вікі втекла під сходи на перший поверх, Джуді забігла в гардеробну і залізла під плащ, що звисав аж до підлоги, щоб заплутати шукача, вона не до кінця зачинила двері сусідньої кімнати, Джейкоб знайшов вдале місце недалеко від Вікі, в коморі першого поверху.
І ось відлік закінчено, Нік вийшов на пошуки, а його батьки що були в цьому ж залі з каміном підтримували сина:
– Давай! Шукай!
– Я йду, хо-хо-хо! – насамперед хлопчик пішов на кухню, але нікого не знайшов там. Проходячи повз сходи, він вирішив заглянути під них. – Ага! – побачивши сестру, він був радий, що так легко знайшов її, ось тільки дівчинка хитро посміхалася, показуючи на комору рукою. За мить вони посміхалися разом. Скориставшись підказкою сестри, Нік пішов у комору, і вже за балкою знайшов свого друга.
– Як швидко! – невдоволенно відповів Джейкоб.
– Талант, – сказав Нік розводячи руками на всі боки. Проходячи повз сестру, вона щось прошепотіла на вухо братові і втекла в іншу кімнату, дотримуючись правил гри. Піднявшись, на другий поверх, перше що привабило Ніка, це не до кінця зачинені двері в спальню. – Занадто просто, – сказав хлопчик заходячи в гардеробну, оцінивши обстановку всередині, він промовив: – Ка-а-рл, чи Джу-у-ді? – провівши рукою по одязі що висів до підлоги, він уперся в плащ. – Виходь, – відкинувши плащ, там була Джуді, яка відразу ж запитала:
– Як ти знайшов мене? Я ж відчинила двері до сусідньої кімнати, – у відповідь Нік взяв дівчинку за руку, і вивів із гардеробу, показуючи рукою на нерівний килим біля входу.
– Так швидко бігла, що аж килим з'їхав, – дивуючись такій помилці, Джуді також втекла. Далі Нік попрямував до крайньої кімнати. Тільки-но увійшовши до неї, він одразу ж підійшов до столу і прибрав стілець, знайшовши Мартіна. Пошуки тривали, обійшовши ще дві кімнати, за дверима ванною Нік знайшов Карла, після чого той втік. Спустившись до зали, Нік крикнув: – Виходьте! – за сигналом усі знайдені діти прийшли, настав час дізнатися, хто переміг: кріт, чи ті, що сховалися.
