ПЕРЕДМОВА
Дослідження взаємозалежності, причинності та своєрідності існування займало уми людства з глибокої давнини. Як правило, воно пов’язувалося з рішенням моральних питань, про що свідчить сократівський антропологічний поворот у давньогрецькій філософії. Значно пізніше, а саме в екзистенціалізмові ХХ ст. проблеми людини стали розглядатися в онтологічному аспекті. Наприклад, з точки зору Гайдеггера, людина – це суще, яким відкривається буття, тому моральні питання формулюються як онтологічні [5]. Саме тому екзистенціалізм можна назвати онтологічної антропологією, головне завдання якої полягає в дослідженні існування людини. Однак окремі антропологічні питання ставилися раніше в онтологічному та гносеологічному аспектах в системах дуже багатьох філософів. Наприклад, Платон пізнання людини описує як сходження душі у світ ідей, в якому вона бачить справжнє існування [3]. Звичайно, світ ідей – не іманентне, а трансцендентальне буття, що належить космосу. Велич Платона в тому, що з допомогою постулювання їх зв’язку він показує яким чином можна розрізнити справжнє і несправжнє існування.
У Середньовіччі світ ідей трансформується в уявлення про Бога, який є втіленням абсолютної досконалості, яку треба досягти, тобто наблизитися до нього, відмовившись від себе і підкоряючись йому. У Новому часі ця вимога спрямована вже до природи. У німецької класичної філософії відбувається відродження позиції Платона, яка дивним чином поєднується з різними точками зору на досконалість у Новому часі. Наприклад, Кант робить спробу з’єднати трансцендентальне та іманентне у категоричному імперативі [1]. Рішучий поворот у бік іманентного робить, на основі використання ідей феноменології, Гайдеггер. Для цього він виділяє онтичне як безпосередньо дане у переживанні. Що воно собою являє, у чому його особливості, які причини його своєрідності є предметом екзистенціальної аналітики. Вона вирішує питання: як оцінювати присутність, на підставі яких критеріїв? Гайдеггер відповідає на це питання оригінально, пов’язуючи у нерозривне ціле сутність та явище, тому страх – лякає, турбота – турбує тощо. Але при цьому він не показує, що є в основі існування.
Знову виникає метафізична проблема перших причин. Вона по-різному вирішується в екзистенціалізмові. Наприклад, Сартр виділяє в якості підстави свободу, Бердяєв – творчість, Марітен – Бога [2]. Таким чином в екзистенціалізмові відроджується метафізична традиція. Вже не піддається сумніву, що своєрідність існування суб’єкта, тобто його явище, залежить від того, що покладено в основі сутності. Тому, коли Гайдеггер говорить, що «страх – лякає», знову ставляться, наприклад, такі питання: «який страх», «у чому його причина», «чи можна його подолати», «якщо так, то яким чином»?
Ці питання відносяться до філософії педагогіки. Щоб зрозуміти, як це відбувається, необхідно звернутися до того, як явища виразилися у мові. Не випадково, Гайдеггер визначає мову як «дім буття». Тому передбачається використання екзистенціальної аналітики, яка виявляє, яким чином мовленнєвий вплив позначається на існування. У центрі уваги – позитивна зміна існування вихованця. Цю проблему вирішує етика, з тією суттєвою різницею, що вона передбачає створення теорії. Тому при використанні екзистенціальної аналітики запозичуєтся різноманіття етичної спадщини. Вона застосовуються їх у такій мірі, в якій допомагають зрозуміти окремі аспекти існування, а також залежно від того, які виникають проблеми.
З допомогою екзистенціальної аналітики виявляються обумовленості виховання. Звернемо увагу, що вона широко використовується в психотерапії для дослідження патології і способів її лікування. Але вивчаються вже не патології, а вирішуює проблеми виховання в контексті відносин, які склалися у світі, якому належать вихователь і вихованець. З її допомогою з’являється можливість розгляду не тільки станів і відносин, але і причин, які пояснюють їх необхідність, суперечностей, іноді неявних, які доводиться вирішувати вчителям, батькам і суспільству. Успішність їх рішення свідчить наявність моральних засад у сучасних суспільствах, поза яких вони б зруйнувалися.
Екзистенціальна аналітика досліджує життєвий досвід, але цим не обмежується. Вона виявляє основні обумовленості його своєрідності в контексті онтологічної проблематики. При цьому використовуються досягнення екзистенціалізму, який спирається на положення про первинність іманентного по відношення до трансцендентального. Інша не менш важлива її задача – це дослідження суперечностей педагогічного дискурсу. У центрі уваги зумовленість їх виникнення, а також способи вирішення. І, нарешті, вона розглядає, що є собою суб’єкт педагогічного дискурсу, вивчає причини його різноманітності, відмінностей і залежностей.
РОЗДІЛ І. ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНА
ПРАГМАТИКА
ВІД ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОЇ ДО
ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНОЇ ПРАГМАТИКИ
На відміну від трансцендентальної, що виявляє умови ідеальної комунікації, що відповідає етичним вимогам, екзистенціальна прагмати-ка розглядає причини і наслідки порушення моральних норм, що пере-шкоджають ефективності комунікативної взаємодії. Але це не означає, що вона відкидає трансцендентальну. Навпаки, визнаються її основні положення, оскільки тільки тоді виникають перспективи подолання недосконалості дискурсивної взаємодії. Остання орієнтується на можливість існування ідеального комунікативного співтовариства, в якому можлива продуктивна взаємодія, і, тим самим, справжнє існу-вання. Крім того, слід мати на увазі, що без опори на трансцендентальну прагматику екзистенціальну підстерігає небезпека повної релятивізації, при якій суб’єкт відстоює «свою» істину, відкидає критику на свою адресу, дотримуючись правила «кожен по-своєму правий».
