© Виктория Сакуура, 2020
ISBN 978-5-0051-5227-5
Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero
очі твої то повінь
кожен подих то є взліт
немає меж між небом синім
немає меж серед твоїх думок
переплетіння душ дає нам силу
шепіт слів, відлуння сміху, та світ навколо то лиш двоє
і ніч забирає день
і один краде подих іншого
і лиш присмак поцілунку
на чиїх вустах?
немає меж між небом синім
немає меж серед твої думок
касание ладони, тихий вздох
прохлада, босые стопы по полу
Ночь глубока
заливистый смех, блеск глаз
слеза
Небо бирюза, тишина
Рвущий синеву рев, свист, взрыв
Крик, боль, Война
Руки матери, бархат ткани, тоска
Неизвестность
Молодые сердца, множество лиц
Старики, мужчины, дети
Когда конец?
Кровь, реки, вены
Боль, ад, здесь сейчас
Вопрос, один второй
А нет конца…
Полуночный месяц зорко
Здесь, среди ночной тиши
Пьяный голос дрожью
Плавно бродит в глубине души
Выпьешь ты все без остатка
Губы в черные угли
Взгляд так жестко, грубо
Твердо, сталью жжет
Твои следы.. твои
Туманом припорошит
Пьяным, вялым
Пеплом ляжет среди
глуши. Твоей, ночной
Иной. Вальяжной
Месяц зорко
Здесь, среди тиши
коли стихне пам'яті відлуння
і гомін зійде в шепіт
коли безодня тиші поглине всесвіт
покриє білим полотном світ наш навкруги
та крок за кроком, тремтіннням сердця
прийде нове покоління
чим зустрінуть іх?
Камінням? Словом?
Не знають наші «хомо» Слова
Не тямлять щирості та суті
Не знають що воно є таке та «Щирість»
Ідуть по кризі дитячі ніжки
не знаючи не жалю не болю
Іх кличе всесвіт і кличе іх він безупино
І все навколо кольорове
І тиша промовляє чистим почуттям
І Слово має сутніть
Лиш всесвіт памя"ятає хто ми
Лиш тише знає щирість
коли стихне пам'яті відлуння
і гомін зійде в шепіт…
коли вночі
лиш дві душі танцюють
пристрасті танок
коли стиха лине шепіт
губ малює, вичерчує своє
зароджує відлуння
тремтіння рук пришвидшує
той божевільний світ
ті оберти навколо
танцюють двоє
лиш дві душі
лиш кроки в тиші
Кислота на губах
Холодной желчью застынет
Некогда близкий чужой взгляд
Тонкие грани разрежет
Остриями слова льдинами лягут
Души в разрыв черно-белой
Стеной. Губы в изгибе ложью
Изжогой плюют
Холод вокруг, ладони не греют
Два сердца замрут
В глупости костенея
Дым. Ментол. Вуаль
Музыка река. Бери до дна
Пей. Тяни. Слади. Мягкость слов, губ
Очей. Игра. Кружит
*Морок*
Вогкі сліди долонь
На склі, зникають
Крадеться вночі морок
Торкається невплинно
Лишає краплі страху
Глибокий видих, хриплий
Вогкий в темряві луна
Твоі вуста кличуть мерехтливо
Боязко, тремтяче Б'ється серце в скронях
Шепіт лине навкруги
Летить зі світлом
Бентежні ночі
Твоі, лише твоі…
Та тихий шепіт лине
Не твій?
Крихкі шматочки уламками
Падають донизу, за край
Вуста смакують гіркоту
Навколо вогкість кави
І ті шматочки тануть солодко
Серед думок, у глибині
безжменість часу
І рання кава.
Блики лучей. Игривые улыбки. Смех
Аромат розы, горечь полыни
Синева васильков. Перелив голосов, шелест платья
Стук каблуков
Прохладный ветер, аромат дождя
Пряность земли
Томные взгляды, густота ресниц
Румянец
Вино, сладкое, терпкое
Вкус имбиря
Мята, послевкусие
Поцелуй
Шагаешь рядом, след в след
Дыхание в дыхание. Близок
Образами, мыслями вплетаешь
Отдален, но этого не знаешь
