Розділ перший
Подорож жителя планетної системи зірки Сіріус на планету Сатурн
На одній з планет, що обертаються довкола зірки, званої Сіріус, жив вельми розумний юнак, з яким я мав честь познайомитися під час його останньої мандрівки на наш маленький мурашник; звали того юнака Мікромегас[1] – ім'ям, яке дуже личить усім великим. На зріст він був вісім льє: під вісьмома льє я розумію двадцять чотири тисячі геометричних кроків[2] по п'ять футів[3] у кожному.
Котрі-небудь алгебраїсти, люди завжди корисні для суспільства, відразу ж візьмуться за перо та й вирахують, що оскільки добродій Мікромегас, житель зоряної системи Сіріус, має від голови до п'ят двадцять чотири тисячі кроків, тобто сто двадцять тисяч ступнів, а ми, земляни, маємо лише п'ять футів; і окружність нашої планети дорівнює дев'яти тисячам льє, отож вони, кажу, вирахують, що планета, яка породила Мікромегаса, в двадцять один мільйон шістсот тисяч разів більша по колу від нашої маленької Землі. Для природи – це звичайнісіньке явище. Коли порівняти держави яких-небудь німецьких або італійських князьків, які можна об'їхати за півгодини, з імперіями Туреччини або Китаю, то це буде тільки слабким прообразом того дивовижного різноманіття, що існує в природі.
Оскільки його ясновельможність був такого зросту, як я сказав, наші скульптори і художники, безперечно, погодяться на тому, що він міг мати талію в п'ятдесят тисяч футів – це якраз майже ідеальна пропорція.
Мікромегас – один з найосвіченіших умів сучасності; він багато чого знає і сам відкрив деякі істини. Ще навчаючись у єзуїтському колежі своєї планети, як цього вимагав їхній звичай, він у віці лише двохсот п'ятдесяти років завдяки гостроті свого розуму довів понад п'ятдесят теорем Евкліда.[4] Тобто на вісімнадцять більше, ніж Блез Паскаль,[5] який, довівши, коли грався (так свідчить його сестра),[6] тридцять дві теореми, став опісля досить пересічним геометром і дуже поганим метафізиком. У віці чотириста п'ятдесяти років, коли Мікромегас вступив у пору юнацтва, він дослідив анатомію безлічі комашок, які не мають і ста футів у діаметрі і яких не видно під звичайним мікроскопом; написав про це дуже цікаву книгу, яка, проте, завдала йому чимало клопоту. Муфтій[7] його країни, чоловік доскіпливий і тупий, подав на автора в суд, заявивши, що в книзі є підозрілі, неподобні, зухвалі, єретичні й заражені єрессю думки, – йшлося про те, чи тотожна субстанційна форма бліх та слимаків Сіріуса. Мікромегас захищався дотепно і привернув на свій бік жіноцтво. Процес тривав двісті двадцять років, і зрештою муфтій домігся, що законники книжку заборонили, хоча й не читали її, а авторові було на вісімсот років заборонено з'являтися при дворі.
Те, що його прогнали з двору, який загруз у чварах та дріб'язковості, дуже мало засмутило Мікромегаса.
Він склав кумедну пісеньку про муфтія, на яку той зовсім не звернув уваги, потім пустився в мандри з планети на планету, аби завершити, як то кажуть, виховання розуму та почуттів.[8] Ті, хто звик подорожувати в поштових диліжансах або каретах, навряд чи зможуть уявити собі екіпажі горішніх сфер; тулячись на своїй малесенькій грудці багна, ми не можемо зрозуміти чогось такого, що виходить за межі наших уявлень. Що ж до Мікромегаса, то він чудово знався на законах гравітації, на силах притягання й відштовхування. Він так уміло користувався ними, що з допомогою то сонячного променя, то якоїсь комети, перелітав зі своїми слугами з планети на планету, наче пташка з гілки на гілку. За короткий час він облетів весь Молочний Шлях, і тут я мушу сказати, що ніколи він не бачив поміж зорями, якими цей шлях усіяний, прегарного, емпіричного неба, того, яке буцімто спостерігав славний вікарій Дергем[9] у свою підзорну трубу. Я аж ніяк не стверджую, що в шановного Дергема поганий зір, крий боже! Але Мікромегас був на місці, він дуже спостережливий, і я не хочу суперечити нікому. Зробивши добрий гак, Мікромегас прибув на планету Сатурн. Хоч як він звик до всяких дивовиж, та, побачивши цю маленьку планету і її крихітних жителів, не зміг стриматися від зверхньої посмішки, яка інколи з'являється навіть на устах найповажніших мудреців. Бо ж справді Сатурн більший від Землі лише в дев'ятсот разів, і жителі його просто карлики, заввишки в тисячу туазів,[10] чи щось біля цього. Спочатку Мікромегас трохи посміявся зі своїми слугами з цих людей – приблизно так, як сміється котрий-небудь італійський музикант з музики Люллі,[11] коли приїздить до Франції. Але завдяки своєму гострому розумові сіріусянин швидко зрозумів, що мисляча істота не обов'язково мусить видаватися смішною, якщо має тільки шість тисяч футів на зріст. Спершу здивувавши сатурнян, Мікромегас потім зблизився з ними. Він подружився із секретарем Сатурнянської академії,[12] чоловіком великого розуму, який, щоправда, нічого не винайшов, але дуже добре вмів переказувати чужі відкриття, складав непогані віршики і робив складні обрахунки. Щоб потішити читачів, наведу незвичайну розмову, яка відбулася між Мікромегасом та паном секретарем.
