© Ростислав Чубар, 2018
ISBN 978-5-4490-5194-3
Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero
У далекій далечині, в заобрійній країні у величезному замку жила—була собі одна маленька принцеса. Звали її Аря. На зріст принцеса була трохи вища за стіл, але мала поганий характер і ніхто, ні тато-король, ні матуся—королева
не могли змусити її їсти все, що було у неї в тарілці. Як не старалися кухарі,
які б смачні страви не готували вони принцесі, від неї чули тільки одне:
«Не хочу!»
«– НЕ ХОЧУ» – раз у раз лунало в замку.
«– НЕ ХОЧУ!» – кричала принцеса так, що у величезному буфеті, тужливо дзвеніли чашки.
«– НЕ ХОЧУ!» – І ложки підстрибували від несподіванки і перемішувалися
з виделками.
– «Яка невихована дівчинка», – зітхали чашки.
– «Украй невихована», – погоджувались ложки.
І ось, через те, що принцеса погано їла, вона перестала рости.
Всі її подружки, давно вже були вищі за неї. Але принцеса, все одно за обідом ховала їжу за щокою, а потім таємно випльовувала її.
Минув рік, другий, третій, всі подружки принцеси вже давно закінчили Королівський дитячий садочок, і пішли вчитися до Королівської школи, а принцеса Аря так і залишалася маленькою…
…І ось, минуло 10 років, всі подружки давно стали дорослими і забули про маленьку принцесу, а вона так і залишалася на зріст, трохи вища за стіл, і щоб виглянути у вікно, їй доводилося просити короля, щоб він присунув важкий стілець ближче до вікна.
І одного разу, літнім днем, король сказав королеві:
– Наша донька вже доросла, вчора їй виповнилось 20 років! Досить з нею панькатися, нам потрібно терміново поїхати у відпустку! Збирай королівські валізи!
Король з королевою поїхали, а маленька принцеса залишилася одна, в своєму величезному замку. Захотіла принцеса попити соку, та не змогла дотягтися до буфетної полиці. Захотіла, крикнути у вікно, щоб хто-небудь прийшов до неї на допомогу, але їй не вистачило сил пересунути стілець. Сіла принцеса на підлогу і почала гірко плакати, і…
…І прокинулася!
«Ой, як добре, що це був тільки сон», – сказала собі принцеса Аря, —
«Від сьогодні я добре їстиму, доїдатиму все що у мене в тарілці і ніколи не ховатиму їжу за щокою».
З цього дня принцеса, почала добре їсти, почала рости і швидко наздогнала своїх подруг.
** *
Більш за все на світі, маленька принцеса Аря, любила вдень, грати зі своїми ляльками. Але хіба ж можна як слід награтися, якщо на найцікавішому місці, тебе укладають спати?
Тільки бувало, вона почне розчісувати ляльці волосся, або усаджувати ляльок пити чай, як мама, вже гукає з віконця:
– Аря, донечка, пора спати!
Аря терпіти не могла, спати вдень. Зазвичай, вона просто прикидалася сплячою.
– Ох доню доню, зітхала матуся-королева. От забере тебе з собою КІТ-СНОВИД!
Треба відзначити, що всі слухняні дівчатка заобрійного королівства після обіду завжди лягали спати і спали дуже міцненько, тому що знали: до дівчаток які не сплять, може завітати КІТ-СНОВИД. І забрати їх з собою у Сонне царство.
І лише принцеса Аря не бажала спати вдень. Як не вмовляла її королева,
як не просив король, Аря вперто дивилася в стелю, лежачи в своєму затишному ліжку.
Та ось одного разу, як завжди лежачи вдень в своєму ліжку, Аря почула дивний звук: «Пих—Пих—Пих» – лунало десь вдалечині. «Пих—Пих—Пих» – почулося за вікном, немов старий паровоз поволі підіймається на круту гору.
Дивно, подумала Аря, – поряд з нашим замком немає залізниці.
І не встигла вона до ладу, це обміркувати, як раптом «Пих—Пих—Пих» пролунало прямо в кімнаті, і вона побачила, що на кватирці сидить власною персоною
– Таак, це тии, таа дівчччинка, яккка не бажжжае спати вдень? – зашипів
– КІТ-СНОВИД. – А чччула, що я роблю з такими дівчатками?
Не встигла Аря, щось відповісти або покликати на допомогу,
як КІТ-СНОВИД, вигнув спину, підняв хвіст трубою, і, виблискуючи очима, зашипів, як старий паровозний казан:
– Підешшшшш зі мною, в моє Сонне царство, мні якраз там служжжниця потрібна!
У очах у Арі все закрутилося, зникло її м'якеньке ліжко, розтанули в повітрі стіни замку і опинилася принцеса Аря в самісінькому Сонному царстві, в будинку КОТА-СНОВИДА.
І довелося Арі стати служницею у КОТА-СНОВИДА
День і ніч вона мила підлоги та прала скатертини, чистила килими та вичісувала шерсть КОТА-СНОВИДА і не було у неї ні хвилинки спокою.
Але найстрашніше, що вона більше не могла заснути. Навіть вночі,
коли КІТ-СНОВИД, замикав її в темному льосі, вона ні на хвилинку не могла заснути. КІТ-СНОВИД в покарання повністю позбавив її сну. Всі ночі маленька принцеса Аря проводила, сидячи на холодній кам'яній підлозі, і гірко плакала.
Однієї ночі Аря, як завжди, сиділа в темному льосі і думала: – Ой, як добре мені було, колись в своєму ліжку, як тепло і затишно було в ньому спати. А які чудові сни я бачила, а зараз..». І сльози струмком полилися з очей принцеси…
І раптом, в тиші, вона чітко почула: – Пі-пі-пі, не плач дівчинка, я тобі допоможу.
– Хто ти? – запитала Аря.
– Я мишка. Колись я теж була дівчинкою і не любила спати вдень. І тоді, КІТ-СНОВИД забрав мене з собою і зробив своєю служницею. Я працювала дуже важко, але одного разу випадково розбила улюблену миску
